Палац Понятовського

Експозиція «Палацу Понятовського» розміщена в пам’ятці архітектури ХVІІІ– ХІХ ст., що внесена до Реєстру пам’яток національного значення України і є вагомою складовою спільної європейської культурної спадщини.  Збудований палац у 1789 р. для власника Корсунського староства польського князя Станіслава Понятовського, племінника останнього польського короля Станіслава ІІ Августа.

Стіни першої зали по периметру обрамляють багатопрофільовані карнизи, які, як і в інших залах, відокремлюються від площини стелі плавним, напівкруглим переходом – падугою, що поєднує їх пластично. Такі переходи були притаманні стилю рококо, котрий виник у Франції в першій половині  XVIII  ст. і панував в Європі в другій половині XVIII ст.

Денного часу зала освітлюється двома готичної форми стрілчастими вікнами, що виходять на відкриту терасу. Таку форму мають усі вікна палацу.

У залі двоє двопільних дверей. Судячи з різьбленої орнаментації дверей, котрі ведуть до другої зали, можна припустити, що вони є автентичними. Верхня частина фільонок закінчується зображенням трьох готичних стрілчастих арок (у давні часи – це символ небесного світу), середня частина прикрашена різьбленим симетричним квітковим орнаментом, на нижній частині  фільонок у різьблених рамках, прикрашених зверху і знизу трипелюстковими стилізованими квітами, вписаний орнамент, що нагадує латиною букву «S», що може бути першою літерою імені «Станіслав».

У цій залі представлені проєкти палацу і палацового ансамблю; малюнки французького художника й архітектора Жана-Анрі Мюнца, якого вважають автором наукової концепції палацового ансамблю, і польського архітектора Яна Ліндсея – вірогідного автора проєктів палацу.

Судячи з проєктів, двоповерховою мала бути лише центральна, парадна, зала. На проєктах чітко простежується анфіладне планування палацу, це коли декілька суміжних кімнат розташовуються на одній осі по периметру парадної чи іншої зали. Але із часом до проєкту були внесені зміни, і палац до 1789 р. був збудований двоповерховим. У ХІХ ст. по кутах палацу добудували кілеподібні закомари в псевдоросійському стилі, з котрих «виростали» восьмигранні башти-бельведери. На пласкому даху першого поверху тильного фасаду була закрита склом тераса, яку називали «Зимовим садом»; до парадного входу наприкінці ХІХ ст.  прибудували п’ятистінний  тамбур, обіруч якого з’явилися відкриті тераси.

Палац мали прикрашати мармурові статуї. У цій залі експонуються мармурові роботи невідомих італійських скульпторів ХVІІІ ст. Це  – копії античних статуй: скульптурний портрет голови Амура, божества кохання, і молодої жінки – Афродіти Сіракузької або ж Венери Медічі.

Другою залою починається паркова анфілада палацу. Одне зі стрілчастих вікон, що виходить на парковий фасад, – спарене, в архітектурі  має назву біфорій, такі вікна були досить популярними в добу готики. Вікно має стрілчасте завершення у вигляді спрощеної «готичної троянди (рози)». Вікна з «готичною трояндою» з‘явилися в романській архітектурі Х–ХІІІ ст. і створювали красиві акценти в композиціях інтер’єрів і фасадів.

Інтер’єр зали доповнюють твори мистецтва XVIII, XIX і початку ХХ ст. Це – гравюра відомого італійського гравера ХVIII ст., майстра ведути Доменіко Кунего «Порт у Кумах», що має надзвичайну історію. У 2008 р. під час реставрації робіт українського художника ХІХ ст. Івана Сошенка художники-реставратори Центру наукової реставрації та експертизи Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника виявили раритет: одна з робіт Сошенка – «Порт у Кумах» – була наклеєна на лицеву сторону гравюри Доменіко Кунего.

Поруч – роботи Івана Сошенка: «Порт у Кумах», «Форум Юлія в Стародавньому Римі», «Храм Вести – стародавній італійський храм у Римі».

Історію становлення палацового ансамблю, домінантою якого став палац, можна простежити за літографіями з однаковою назвою «Краєвид Корсуня в Київській губернії», які виготовили французькі художники, літографи ХІХ ст. – Євгеній Гюо і Франсуа-Жозеф Дюпресуар.

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. серед корсунців добре знаним був художник Геронтій Бондаренко, який навчався в Лаврській іконописній майстерні. У залі представлені його дві роботи:  «Портрет Тараса Шевченка» і «Вид на палац у Корсуні».

Третя зала є найбільшою паркової анфілади. Декоративною домінантою зали, прикрасою інтер’єру, є дзеркально розташовані каміни, стиль яких наближений до класичного.

Архітектурний стиль декору цієї зали – неоготичний. Стіна, суміжна з парадною залою, у верхній частині, під карнизом, прикрашена так званою сліпою аркатурою: це – стрічка стрілчастих арок, рельєфно накладених на площину стіни. Стрілчасті арки найбільше були притаманні романському стилю, що панував у Європі в Х–ХІІ ст., а потім запозичені архітекторами ранньої готичної архітектури ХІІ ст. Стрілчасті арки візуально збільшують висоту стелі цієї зали.

Дверні прорізи акцентовані декоративними тягами, на яких знаходяться кілеподібні арочки, що переривають стрічку стрілчастих арок, додаючи цим самим їм динаміку.

Експозиція цієї зали присвячена творам портретного жанру, адже художні й скульптурні портрети завжди прикрашали палац.

У залі представлені роботи майстра живописного портрета Миколи Прокопенка, який більше відомий як графік, проілюструвавши понад 200 творів літератури. Серед робіт – дитячі портрети сина й онука, батька, матері, дружини та найулюбленішої співачки художника Соломії Крушельницької й класика української літератури Івана Нечуя-Левицького. Доповнюють експозицію скульптурні портрети, зокрема, «Лідія Забіляста» Володимира Луцака та «Данило Лідер» Миколи Рапая.

У п’ятій залі під верхнім карнизом виявлено фрагмент декоративної композиції у вигляді горизонтальної смужки (фризу), декоровану розписом. Вона складається з двох частин, а саме: у верхній частині – листя аканта, спрямоване кінчиками донизу, у нижній – лаврові гілочки у вигляді звисаючих гірлянд, що з’єднуються між собою трилистковим акантом. Цей розпис був закритий і майже повністю зруйнований нашаруваннями вапна за радянських часів.

Наличники дверних прорізів акцентовані лопатками, що імітують колони, на яких лежать прямі сандрики, притаманні класичному стилю. Сандрики, як елемент декору, з’явилися ще в ХIV ст. в Італії.

Ця зала цікава тим, що збереглася її світлина, зроблена до 1910 року, на якій видно фрагмент інтер’єру колишньої вітальні. Також експонуються світлини фрагменту інтер’єру парадної зали і бічного паркового фасаду, датовані 1916 р.

У залі, зокрема, експонується автолітографія з роботи відомого польського художника українського походження Юліуша Коссака «Князь Потоцький на полюванні» (1845), поруч – робота невідомого польського художника останньої чверті ХХ століття «Лісовий пейзаж». 

Зі збережених  речей палацу –  коробка для зберігання шляп. На стінці голландської печі – князівське дзеркало.

З речей ХІХ ст. є шкатулка для дрібниць, голландський столик, самовар.

Архітектурні елементи й декор шостої зали вирізняються з-поміж інших. Оздобою стін є парні напівколони, які створюють ритмічність і впорядкованість зали. Їх капітелі прикрашають акантові акротерії, відомі з  V ст. як прикраса коринфського ордера. На абаки спираються дерев’яні арки з різьбленим орнаментом у вигляді листя аканта. Вертикальні лопатки ділять площину стін на фрагменти.

По периметру стіна завершується багатопрофільованим карнизом, нижня частина якого прикрашена орнаментом з листя аканта, а поверх нього був розпис рослинним орнаментом, що також, як і в попередній залі, знищений за радянських часів. Збережені лише фрагменти орнаменту.

Об’єм зали зорово збільшує трисекційне вікно. Бічні віконні прорізи прикрашені геометричним орнаментом у вигляді прямокутників і квадратів з вписаними колами з імітованою позолотою. Дубовий підвіконник орнаментований різьбленим рослинним орнаментом. Під вікном, у стіні, невелике заглиблення, своєрідна ніша, що розчленовує її поверхню.

У залі експонується унікальна колекція порцеляни й кераміки, яку в 2022 р. подарувала Заповіднику громадянка Канади українського походження Олена Берикул-Криворучко. У роки російсько-української війни вона разом із чоловіком організувала невеликий благодійний фонд, який пересилає українським воїнам медикаменти, амуніцію, гуманітарну допомогу.

Представлена колекція порцеляни й кераміки презентує 19 країн світу, зокрема, Канади (лінія Ейвон), Франції (Лімозька порцеляна), Італії (порцеляна Каподімонте), Голландії (делфтська порцеляна), Німеччини (фірма Тhomas), Болгарії (троянська кераміка).

Найдавнішим є керамічний глечик Вікторіанської епохи, ХІХ ст., з ручним розписом (Англія).

Представлені вироби виготовлені в різних техніках, зокрема, «рисове зерно», «Клуазоне», «Кракле», шинуазрі, бісквіт, «Мистецтво Чокін», «Моріаж», сітчаста техніка.

Окремі порцелянові вироби США прикрашені  розписом відомої американської художниці Ліни Лію.

Восьма зала завершує одну з найдовших анфілад палацу. У ній, як і в попередній залі, з архітектурних деталей і декору зберігся лише профільований карниз. Також бачимо верхню частину голландської печі.

Із зали – вихід до запалацової території і на другий поверх палацу.

Корсунський палацовий ансамбль приваблює художників усіх часів. У цій залі представлені роботи, написані на пленері київськими художниками, членами творчої групи «Рось», створеної на початку ХХІ століття. Це – «Літній день» Володимира Шлюндта, «Пейзаж із вежами» Тамари Недошовенко, «Внутрішній дворик Корсунського замку» Василя Босенка, «Корсунь-Шевченківський» і «На прогулянку» Леоніли Стебловської, «На побачення» Едуарда Ревенка.

Архітектура дев’ятої зали закрита діорамою «Корсунь-Шевченківська битва. 17 лютого 1944 р.», створеною в  1969 р. харківськими художниками Всеволодом Парчевським, Іллею Ефроімсоном і Віллі Мокрожицьким. На ній художники відтворили події останнього дня Корсунь-Шевченківської наступальної операції – 17 лютого 1944 р. На полотні – панорама Бойкового поля, що знаходиться між селами Шендерівка, Хильки, Журжинці, Почапинці, Комарівка. Саме там відбувся останній бій між нацистськими військами й військами Червоної армії в ході операції.

Діорама є високохудожнім твором. Авторам вдалося вдало розташувати велику масу військ і техніки, правильно обрати місце, з якого видно картину бою. На діорамі вміло поєднані живописне полотно й предметний план. Вони утворюють єдине ціле, що створює ілюзію глибини простору, відчуття реальності подій.

У парадній залі, в якій експонуватимуться виставки, продовжуються ремонтні роботи.