Архітектурний комплекс

Палацовий ансамбль у м. Корсуні-Шевченківському (архітектори Ж.-А. Мюнц, Я. Ліндсей) на кількох островах р. Росі започаткований за часів корсунського старости польського князя С. Понятовського як літня позаміська резиденція в 1782 р. Розбудовувався він за часів нових власників – князів Лопухіних і Лопухіних-Демидових. У другій половині ХІХ ст. палацовий ансамбль був одним з найбагатших в Європі. Об’єкти палацового ансамблю подані за хронологічним принципом:

Триповерховий флігель

Триповерховий флігель (1782–1783, добудови – після 1845 до 1847 рр. і в період після 1867 до 1873 рр.). У первісному вигляді – одноповерхова споруда, витримана в класичному стилі (архітектор – Ж.-А.Мюнц). Будівля – прямокутна в плані, із чотирисхилим дахом, бічні фасади якого були прикрашені дерев’яними фіалами, притаманні неоготиці. До 1845 р. одноповерховий флігель з’єднувався з палацом ордерною галереєю.
Орієнтовно визначити датування змін у флігелі можливо лише за часом появи чотирьох ризалітів, які добудовувалися не водночас, а також другого й третього поверхів споруди.
Першим, імовірно, з’явився виступ на лівому фланзі, що був добудований або збудований після 1845 до 1847 рр. на місці колишнього триповерхового входу до ордерної галереї. Ризаліт був прикрашений портиком, який утримували шість дерев’яних колон, і відкритою терасою на рівні третього поверху. З добудовою цього ризаліту бічний, палацовий, фасад флігеля був досить багато декорований і фактично став парадним фасадом третього поверху. Його архітектура перегукується з архітектурою бічного фасаду палацу. Він оздоблений чотирма лопатками, що «підтримують» багатопрофільований карниз, вертикально поділяють фасад і зорово збільшують його висоту. У місцях над лопатками карниз імітує капітелі колон. Над спареними вікнами й дверима, що мають стрілчасті завершення і обрамлені архівольтами, є прямокутні бровки, прикрашені по кутах стилізованими квітами. Величезні віконні й дверний прорізи зорово полегшують сприйняття об’єму флігеля. Бічний фасад будівлі завершує трикутний фронтон з трисекційним вікном зі стрілчастим завершенням, обрамленим архівольтом. По периметру фронтон прикрашений тягнутим багатопрофільованим карнизом. Гребінь даху увінчує фіал.
При добудові другого ризаліту, що знаходився на місці існуючого портика з колонами одноповерхового панського будинку, було значно підсилено внутрішні стіни. Архітектурною оздобою цього ризаліту став імітований портик, який опирався на шість дерев’яних пів колон, виступаючих з площини стіни третього поверху. Між пів колонами було троє вікон. За цим виступом частина флігеля до 1847 р. ще залишалась одноповерховою. Добудовані виступи на рівні третього поверху з’єднувала між собою відкрита тераса, яку утримували п’ять висотних колон.
Зведені два ризаліти зорово обмежили габарити частини флігеля, а після надбудови другим і третім поверхами головний фасад флігеля, що виходив на міжбудинкову площу, майже повторював форми палацу – П-подібного в плані. Добудовувався флігель у висоту таким чином, що рівень другого поверху було піднято до висоти підошви парадного першого поверху палацу, а на рівень його карниза вийшов гребінь даху флігеля.
На лівому фланзі будівлі, на місці вхідного тамбуру, після 1861 р. з’явився третій ризаліт. Він мав плаский дах, по кутах якого – стовпчики із цибулиноподібними завершеннями й перила, сперті, очевидно, на класичні балясини. По периметру даху добудови – суцільне загородження у формі кокошника. З добудованого ризаліту через двопільні двері був вихід на відкриті тераси третього поверху.
Останній, четвертий, ризаліт на правому фланзі будівлі з’явився до 1873 р. По кутах добудованого виступу на рівні третього поверху були спарені колони (нині їх немає).
Дахи над виступами завершувались трикутними дерев’яними фронтонами, з трьома вікнами стрілчастої форми, середнє з яких більше за розмірами, і фіали. Напевно, після 1960-х рр. вікна на фронтонах ризалітів були замінені на чотирисекційні, квадратні за формою, що порушило архітектурну гармонію будівлі.
Тильний фасад флігеля має лише віконні прорізи на рівні кожного з трьох поверхів. Віконні прорізи першого й другого поверхів розташовані симетрично, тоді як третього – ні. Частина третього поверху між першим і третім ризалітами має шість спарених й одне одинарне вікна, тоді як між третім і четвертим ризалітами – одинарні. Візуально помітно, що частина стіни третього поверху на лівому фланзі виступає за рівень існуючих стін першого й другого поверхів, що наштовхує на думку, що ця частина добудовувалася без належного архітектурного нагляду, а можливо, і без проєкту.
Горизонтальне членування поверхні стіни бічного, річкового, фасаду досягається за рахунок дев’яти вікон, які також створюють відповідну симетрію. Серед них є три фальш-вікна, одне з яких однозначно автентичне.
Віконні прорізи першого й другого поверхів – прямокутні. Їх обрамлення, як і облямування дверних прорізів, що виконане з вапна й глини, створює своєрідне ліпне оздоблення. Віконні прорізи третього поверху, спарені й одинарні, мають форму стрілчастої арки й акцентовані прямокутними бровками; третій поверх четвертого ризаліту зі сторони міжбудинкової площі прикрасило тричастинне венеціанське вікно.
Декоративним елементом головного, тильного й бічного, річкового, фасадів стали багатопрофільовані карнизи під дахом і ступінчасті – міжповерхові.
Триповерховий флігель після проведених до- і надбудов залишився в плані прямокутним, з виступами на головному фасаді.
Планування будівлі різне на усіх поверхах. На першому – здебільшого анфіладне й коридорне в ризалітах; на другому – анфіладне й здебільшого коридорне з двобічним розташуванням приміщень; на третьому – анфіладне по периметру споруди.
У будівлі на третьому поверсі буде розміщена експозиція мілітарного музею.

Ордерна галерея

Ордерна галерея (триповерхова споруда входу – 1782–1783, перехідна галерея – до 1787). Автором проєкту, вірогідно, був Ж.-А.Мюнц. Складалася з двох частин: триповерхова споруда входу, що була з’єднана з одноповерховим флігелем, і перехідна галерея, котра стояла на цегляному оштукатуреному фундаменті, висота якого залежала від рельєфу, і природному камені. Галерея мала 18 (19) пар колон, що утримували трискатний дах.
З невідомих причин перехідна галерея, що з’єднувала одноповерховий флігель і палац, була зруйнована до 1845 р. Залишилась споруда триповерхового входу, до якої було прибудовано другий і третій поверхи флігеля.

Кухонний флігель.

Збудований до 1787 р. Вірогідний автор проєкту – Ж.-А.Мюнц. Значної руйнації будинок зазнав у роки Української революції 1917–1921 рр. Первісного вигляду фасади флігеля набули в 1976 р.
Будівля мурована, одноповерхова, прямокутна в плані, з добудовою до тильного фасаду, має віконні й дверні прорізи прямокутної форми, двосхилий дах. Зорову симетрію головному фасаду надає ризаліт, що завершується мезоніном з трьома вікнами-ілюмінаторами й профільованим карнизом, що окреслює трикутний фронтон ризаліту.
Під частиною будівлі знаходиться мурований підвал. Він має хрестове склепіння з оригінальною цегляною кладкою, котра нині поштукатурена, і по два вікна в цокольній частині головного і тильного фасадів споруди. Дах двосхилий, віконні прорізи прямокутної форми.
Розташування кімнат нині анфіладне.
У будівлі знаходиться історичний музей.

Парадна стайня.

Збудована до 1787 р. Вірогідний автор проєкту – Ж.-А.Мюнц. Мурована одноповерхова будівля в плані – неправильний чотирикутник (після 1960-х рр. головний фасад був добудований двома об’ємами), зведена на бутовому фундаменті, місцями висотою до 2,5 м. Дах чотирисхилий. Первісно віконні прорізи мали напівциркульну форму, нині – прямокутну. Внутрішнє планування – коридорне, з однобічним розташуванням приміщень.
Оскільки будівля мала господарське призначення, то декоративну функцію виконували лише вертикальні виступи (лопатки) на стіні фасаду, що виходив на парадний двір, і по бічних кутах східного і західного фасадів, надаючи цим будівлі своєрідного ритму, а також профільований карниз із чітко окресленими горизонталями (тягнутий) під дахом.

Оранжерея.

Збудована неподалік рукава Росі до 1787 р. як стайня. Під оранжерею перебудована до 1845 р. Вона мала «великі венеціанські вікна, ліпні герби й орнаменти на стінах, висячі брабантські башти під дахом». Автор проєкту – невідомий львівський архітектор.
Складалась оранжерея з трьох частин: вежі-входу, великого і малого залів. Вежа-вхід («венеціанська башта») була чотирикутною в плані (2,4 м х 3,5 м), по кутах декорована пілястрами, над якими знаходились напіввисячі (на кронштейнах) круглі башточки-донжони. Кожна башточка мала по чотири вузьких вікна стрілчастої форми й була увінчана шатровою покрівлею з шпилем. Стіни вежі-входу мали зубчасте завершення. Верхній пояс кожної із чотирьох стін був прикрашений аркатурним фризом, під яким розташовувались вікна-ілюмінатори. Між пілястрами південного й західного фасадів вежі-входу знаходилися великі тричастинні венеціанські вікна. З двох боків (від палацу й від річки) розташовувались ґанки, до яких вело по сім східців.
По центральній осі до вежі-входу зі сходу щільно прилягали стіни великого залу, північна й східна частини якого були муровані (можливо, це залишились стіни стайні). Вірогідно, на 1867–1869 рр. вже було добудовано й малий зал оранжереї, висота якого була майже вдвічі меншою висоти великого залу. Обидва зали оранжереї були перекриті заскленими рамами, які піднімались, що давало змогу регулювати температуру в приміщеннях. Конструкції рам спиралися на цегляну стіну, що завершувалася зубцями. Вони були й прикрасою, й огорожею оглядового майданчика, улаштованого вздовж гребеня великого залу. Вихід на оглядовий майданчик знаходився на верхньому рівні вежі-входу. Перед малим залом було обладнано відкриту терасу, прикрашену мармуровими вазами на спеціальних тумбах-підставках. Повністю зруйнована в 1949 р.

Палац

(1787–1789, добудови: перша половина ХІХ ст., друга половина ХІХ ст.). У найвищій точці південної частини Острова для князя Станіслава Понятовського за проєктом Яна Ліндсея був зведений незвичної на той час архітектури будинок, що став домінантою палацового ансамблю. За ствердженням професора Варшавського університету, дослідника історії старовинних замків Тадеуша Стефана Ярошевського, це була перша будівля на землях Речі Посполитої, запроєктована з елементами неоготики і «mauresgue».
Будівництво палацу без підвального приміщення здійснювалось із урахуванням рельєфу гранітного острова. На даний час відтворити первісний вигляд фасаду палацу в повному обсязі неможливо. Найдавнішим іконографічним джерелом є літографія з акварелі Яна Ліндсея «Вид на палацовий ансамбль у місті Корсуні. 1789 р.», де зображено тильний і бічний фасади. Як видно з літографії, важливим архітектурним елементом палацу є ризаліти. Можна також припустити, що фасади палацу були також прикрашені декоративними елементами, котрі збереглися й дотепер. Так на фасадах видно горизонтальні тяги, які членують площини стін другого поверху й об’єднані з підвіконниками. На другому поверсі також є вертикальні тяги, що підкреслюють обсяги пілястр. Перший і другий поверхи палацу візуально відділяє міжповерховий горизонтальний карниз.
Зміни в зовнішньому вигляді палацу розпочалися з 1840-х рр. Насамперед, на пласкому даху першого поверху, що знаходився між ризалітами тильного фасаду, була влаштована закрита склом тераса, яку називали «Зимовий сад». Тераса була зруйнована, напевно, у 20-х рр. ХХ ст. Дах став похилим і на його краю влаштували декоративне огородження.
Бічний, дворовий, фасад палацу зазнав незначних змін до 1845 р.: після зруйнування ордерної галереї він відкрився повністю.
Значних змін палац зазнав у період з 1845 до 1847 рр. Його кути прикрасили кілеподібні закомари, які того часу були невід’ємною деталлю т.зв. псевдоросійського стилю. Їх тимпани були декоровані арочним фризом з ліпних круглих розеток двох видів, що обрамляли закомари у вигляді безперервних ланцюгів. Розетки мали вигляд стилізованої квітки, кругла форма якої сприймалась як символ сонця. Із закомарин «виростали» восьмигранні дерев’яні башти-бельведери, увінчані мерлонами. Із семи сторін кожної башти-бельведеру – вікна з переплетеннями прямокутної форми. З восьмої – двері, котрі ведуть до переходів на даху та інших трьох башт. Відкриті дерев’яні переходи з ажурними металевими кованими балясинами, що перегукуються з огорожею терас головного фасаду, були влаштовані на гребенях двосхилої покрівлі даху.
Після 1870 р. певних змін також зазнав бічний, парковий, фасад палацу. Над вікнами, що знаходились обіруч тодішнього виходу, був улаштований навіс, по краях якого – два шатрової форми балдахіни. Зникли вони в 1950-х рр.
Суттєвою зміною, що відбулася в зовнішньому вигляді головного фасаду палацу, став добудований після 1873 р. замість існуючого імітованого портика п’ятистінний тамбур, що розташований на головній осі будівлі, поділений на грані пілястрами. Ця частина фасаду має багатий декор. Обіруч головних вхідних двопільних дверей тамбура знаходяться напівколони коринфського ордера. Над вхідними дверима – вікно з фігурним переплетенням, котре нагадує квітку рози або зірку, що в архітектурі має назву «готична роза», і рослинний орнамент у стилі «арабеска». Водночас із добудовою тамбура обіруч нього на рівні першого поверху були збудовані відкриті тераси, вихід на які був з тамбура. Тераси огороджені металевими фігурними балясинами; дубові перила балюстрад кріпились у мармурових стовпчиках.
Двосхилий дах тамбура на рівні другого поверху головного фасаду був огороджений балюстрадою, розділеною цегляними гранчастими стовпчиками, накритими металевими гранчастими перетягнутими цибулиноподібними голівками з декоративними дерев’яними рельєфними шишечками. Це певною мірою свідчить про копіювання невідомим архітектором при добудові тамбура зразків московсько-суздальської будівельної школи.
Для збереження головної риси фасаду – класичної симетрії – архітектор використав фальш-вікна на обох поверхах, які в інтер’єрах надавали додаткову корисну площу глухої стіни. Віконні прорізи, облямовані лиштвою (наличниками) та поєднані віконними валиками, вінчають лучкові та стрілчасті архівольти з декоративними гирками.
В оздобленні палацу використали білий і темно-сірий мармур.
У палаці збереглося автентичне планування – анфіладна схема. Існуюча симетрія планування першого поверху палацу витримана відповідно до двох головних композиційних осей, котрі пересікаються по центру парадної зали. Анфілади кімнат, розташовані по периметру парадної зали, закінчуються віконним або дверним прорізом. Кращому сприйняттю анфілади сприяє чергування малих і великих кімнат, висота кожної з яких – 4,6 м. Площини стін завершуються профільованим, а в окремих залах – з орнаментованим ліпниною карнизом, що надає поверхням замкнутого простору. Колірне вирішення інтер’єру залишається невідомим.
Родзинкою палацу є двоповерхова парадна зала. Т.С.Ярошевський висловив досить привабливу думку, що автором інтер’єру зали був відомий шотландський архітектор, визначний представник британського класицизму ХVІІІ ст. Роберт Адам. Інтер’єр парадної зали вирішено в строгих канонах класицизму. Її площу в 200,0 м2 висотою 9,4 м освітлюють десять вікон, які знаходяться на рівні другого поверху з двох протилежних сторін (по п’ять з кожної). Додаткове природне світло проникає через чотири дверні прорізи, розташовані на головних осях палацу. Двоє з них розміщені в екседрах, що є елементом давньовізантійської храмової архітектури, а решта двоє – у торцевих стінах. Площину стін обмежує пишно розвинутий багатопрофільований орнаментований карниз, який щільно прилягає до стелі. Він декорований розетками, вміщеними в квадрати, поміж модильйонами, які «підтримують» виносну плиту верхнього карниза. Багатопрофільованим є і проміжний карниз, що складається з кількох частин: фриз із канелюр, зубчики, які свого часу, напевно, були покриті позолотою. Над зубчиками протягнуто профіль, прикрашений дрібним листям (цей орнаментальний мотив повторюється в декорі багатьох залів). Невелика виносна плита карниза також прикрашена орнаментом у вигляді дрібного листя. Над проміжним карнизом знаходиться менш декорований карниз, що прилягає до ліпних багетів вікон у верхній частині й проходить по всьому периметру. Площини стін членують горизонтальні тяги, об’єднані з ліпними багетами вікон.
На поздовжній осі торцевих сторін зали композиційними центрами є іонічні колони й напівколони, які обмежують дверні прорізи. У нижній частині вони мають канелюри. Капітель з волютами й імпостом замість архітраву утримують проміжний карниз, що проходить по периметру зали, візуально відділяючи перший поверх від другого і зменшуючи її висоту. Верхня частина над дверними прорізами торцевих стін заповнена класичними сандриками у вигляді трикутних фронтонів, прикрашеними по периметру різьбленим орнаментом. Дверні прорізи акцентовані орнаментованими (листя, джгут) наличниками.
На торцевих стінах, поверх карниза, на рівні другого поверху, знаходяться хори для музикантів.
Серед найбільш декорованих приміщень палацу є тамбур, нині – вестибюль № 1, сучасні зали №3, архітектурний стиль декору якого більш наближений до неготичного, і №4.
На першому поверсі розміщена експозиція “Палацу Понятовського”.

Головна контора управителя маєтком

Збудована на скелястому березі р. Росі ліворуч від мосту, що веде на сучасний острів Коцюбинського. Початок будівництва – до 1789 р. Первісно це була лише одноповерхова споруда, котра за розмірами залишилася незмінною і досьогодні. Дах був чотирисхилим із чотирма слуховими напівкруглими вікнами. Віконні прорізи зберегли напівциркульне завершення. До одноповерхового будинку неодноразово проводились прибудови, які надавали споруді вигляду незавершеності.
Існуюча двоповерхова частина будівлі зведена наприкінці ХІХ ст., не раніше 1885 р. На рівні першого і другого поверхів головного фасаду добудови були венеціанські тричастинні й одночастинні вікна, на тильному фасаді – по два одночастинних; на бічному, північно-східному, фасаді на рівні другого поверху – три одночастинні вікна (з них одне нині замуроване). На фронтонах з головного і тильного фасадів також були венеціанські вікна. Усі віконні прорізи двоповерхового об’єму мали напівциркульне завершення. Вікна будівлі другого поверху й на фронтонах прикрашені прямокутними бровками, першого – рельєфними архівольтами. Фронтон обрамлений тягнутим профільованим карнизом, такий же карниз відділяє перший поверх від другого добудови.
Нині – це житловий будинок, об’єкт комунальної власності міста.

Манеж.

Зведений після 1787 – до 1789 рр.; добудови: кінець ХІХ ст. – початок ХХ ст., середина ХХ ст. Автором проєкту манежу міг бути як Жан-Анрі Мюнц, так і Ян Ліндсей.
Первісній частині мурованого манежу притаманні елементи класицизму й неоготики. Головний фасад мав асиметричний вигляд. Його стіна була підсилена двома контрфорсами, що починалися від верхнього карниза. Між ними було двоє прямокутних дверних і віконний прорізи, висота яких знаходилася на одному рівні. Їх обрамлення виконане з цегли.

Імовірно, у ХІХ ст. був добудований об’єм на правому фланзі споруди з ризалітом і симетричним головним фасадом. По його центральній осі знаходився дверний проріз, який заклали в 1960-х рр. Обіруч нього знаходяться віконні прорізи прямокутної форми. Багети вікон і дверей цегляні, поверх них – трикутні цегляні сандрики. Кути ризаліту прикрашені пілястрами, над ними – восьмигранні стовпчики із конусоподібними чотиригранними завершеннями.
Бічний, парковий, фасад манежу вертикально поділений лопатками на три частини, симетрично відносно поперечної осі добудови. По центру розміщено доволі широкий вхід, обабіч якого – потрійні прямокутної форми віконні прорізи в облямуванні об’ємного цегляного рельєфу.
У 1950–1960-рр. на лівому фланзі споруди були здійснені добудови. У ті ж роки зазнав змін і головний фасад центральної частини манежу.

Лютеранська каплиця.

Збудована в 1835 р. на скелястому березі рукава р. Росі на південний захід від палацу. Каплиця була спроєктована в неоготичному стилі невідомим архітектором. Будівля майже квадратна в плані. Її кути акцентовані прямокутними чотирикутними виступами, що обмежувалися напівколонами доричного ордера, на які спиралися трикутні фронтони, і завершувалися шпичастими башточками. Кожен виступ на більших площинах мав по два стрілчастих заглиблення, що розташовувались одне під одним, а зверху над ними – кругле фальш-вікно-ілюмінатор. Південно-східний і північно-західний фасади, що закінчувалися трикутними фронтонами, у верхній частині мали стрілчасті вікна зі стрілчастими переплетеннями, їх декоративне обрамлення виконане цеглою, а в нижній – два спарених вікна також стрілчастої форми без віконних заповнень; південно-західний фасад вікон не мав. На північному фасаді споруди знаходився дверний проріз у формі стрілчастої арки, поверх якої напис латиною дати зведення каплиці – MDCCCXXXV (1835). Над двопільними дверима – стрілчасте вікно зі стрілчастим переплетенням. Віконні й дверний прорізи мали елементи ланцетовидного стилю.
На даху, що мав складну просторову конструкцію покриття, були фронтони з потрійними стрілчастими арками, з яких виходили гострі шпилі. По центру даху – конусоподібне завершення з хрестом.
У каплиці було встановлено мармуровий престол, на якому закріплено великий золотий хрест. Із часом каплиця отримала неофіційну назву: каплиця графині де ля Ферроне, на честь віконтеси Олександри Лаферроне, дочки найяснішої княгині Жанетти Лопухіної. Споруда знесена повінню у 1942 р.

Швейцарський будинок.

Побудований на так званому Швейцарському острові до 1845 р. за проєктом невідомого архітектора в стилі шале. Будівля двоповерхова, дерев’яна, у плані прямокутна. Її прикрашали тераси з дерев’яними ажурними загородженнями, що оперізували її по периметру, нині вони збереглися лише з головного, тильного й бічного, палацового, фасадів на рівні другого поверху й мансарди. Головний фасад має два яруси галерей.
Вікна прямокутної форми мали фільончасті віконниці, що нині не збереглися. Високий двосхилий дах, краї якого набагато виступають над стінами, добре захищає будинок від атмосферних впливів.
У 1950–1960 рр. до будинку з обох боків були прибудовані веранди.
Будівля є унікальною парковою спорудою, що є невід’ємною частиною оточуючого ландшафту острова.

Стайня-каретна.

Збудована до 1845 р. як окрема споруда. Автор проєкту – невідомий. Зведена з цегли, у плані – прямокутна. Віконні прорізи були стрілчастої форми, перед Другою світовою війною встановлені вікна прямокутної форми. Дах двосхилий.
Внутрішній простір вертикально, у пропорціях близько 1:2, був розділений мурованою стіною. Внутрішня стіна мала дверні прорізи, тобто, це могли бути входи до денників. Нинішнє внутрішнє планування – коридорне, коли відбулося перепланування будівлі, невідомо.

Брама.

Відкритий простір між кухонним будинком і стайнею-каретною заповнила брама, збудована в період після 1845 р. – до 1847 р. в романському стилі, хоча в її архітектурі простежуються риси, притаманні неоготиці. Брама не зазнала часових змін. Це – симетрична споруда, що візуально поділяється на два яруси, розділені між собою багатопрофільованим тягнутим карнизом. Перший ярус будівлі, крім веж і ризалітів, декорований квадровим рустом, що підкреслює «середньовічність» споруди, другий – поштукатурений. Стіни завершуються декоративним стрілчастим аркатурним фризом й увінчані мерлонами, вежі – мерлонами з машикулями.
Головний фасад брами фланкований круглими в плані вежами, одинарні стрілчасті вікна яких обрамлені цеглою. На другому ярусі – двоє спарених стрілчастих вікон з декоративним обрамленням, між якими, по вертикальній осі фасаду, знаходився ліпний картуш із зображенням герба князів Лопухіних, а потім – Лопухіних-Демидових.

Тильний фасад брами симетричний відносно своєї вертикальної осі, його другий ярус акцентований трьома вікнами стрілчастої форми.
Склепіння наскрізного проїзду має форму стрілчастої арки, яка з обох боків оздоблена профільованим архівольтом з декоративними гирками. У проїзді, декорованому виступами, є дві симетричні ніші, в яких, вірогідно, встановлювались гасові лампи (гасниці).
Внутрішнє планування третього поверху споруди – коридорне, там знаходилось п’ять кімнат (нині дві з них об’єднані в одну) і два коридори. На третій поверх і дах брами вели гвинтові дерев’яні сходи з лівої вежі. У правій вежі є кімната, поруч із якою дерев’яні сходи, що ведуть на другий поверх. На другому поверсі вежі також знаходиться кімната.
У брамі знаходиться наукова бібліотека.

Православна каплиця №1.

Знаходиться на острові Коцюбинського, праворуч від входу до триповерхового флігеля. Збудована в період між 1847–1861 рр. з використанням архітектурних елементів візантійської архітектури, класицизму й неоготики. За архітектурою вона більше схожа на католицьку або лютеранську каплицю. Автор проєкту – невідомий. Побудована з цегли, у плані – шестикутна. Фасади кожної стіни грані завершуються профільованим карнизом, нижня частина якого – у вигляді зубчиків. Кожна з п’яти граней, різних за розмірами, прорізана одним вузьким стрілчастим вікном висотою, що нагадує бійницю, а в шостій, південно-східній, – дверний проріз у формі стрілчастої арки. Над вікнами і дверима – стрілчасті арки, що спираються на напівколони доричного ордера, розміщені по кутах будівлі; вище колон – невеликі лопатки. Дах будівлі складається з шести фронтончиків із круглими фальш-вікнами, над якими здіймається шестигранне шатро, увінчане фіалом.
Інтер’єр будівлі позбавлений будь-якого декору. Стіни – потиньковані, підлога викладена цеглою жовтих глин.
26 жовтня 2019 р. відбулось освячення каплиці святих первоверховних апостолів Петра і Павла, іменем яких колись був названий монастир, що знаходився на острові. Чин освячення здійснив настоятель Свято-Преображенського храму Православної церкви України в м. Корсуні-Шевченківському, протоієрей Ростислав Било, благочинний колишнього Корсунь-Шевченківського району.

Православна каплиця №2.

Знаходиться всередині князівського двору біля в’їзної брами. Побудована після 1860 р. Автор проєкту – невідомий.
У плані – це восьмикутна мурована споруда, в об’ємно-просторовій структурі якої проглядаються риси раннього класицизму, неоготики й елементи ланцетовидного стилю. Зорієнтована з південного заходу на північний схід. На більших площинах стін – вузькі стрілчасті віконні (з них – два фальш-вікна), що нагадують бійниці, і дверний прорізи, обрамлені ліпними багетами. Над вікнами – стрілчастої форми фронтони, обрамлені профільованими карнизами, котрі мають зубчики в нижній частині. На вужчих площинах – неглибокі ніші з трилопатевим завершенням.
Дах дерев’яний зі скатами у вигляді кокошників, покритий оцинкованою бляхою. По центру – муроване завершення димового каналу, накрите флюсаркою.
Усередині каплиця має оригінальну конструкцію склепіння у вигляді хрестоподібного купола. У фальш-вікнах чітко збереглися фрагменти імітованих дерев’яних переплетень.

Лазня.

Збудована в північно-східній частині острова Коцюбинського в другій половині 1870-х рр., коли в неоромантичній архітектурі з’явився так званий «цегляний стиль». Автор проєкту – невідомий.
Кути будівлі прикрашені лопатками, а карниз – цегляними зубчиками. Первісно вікна будівлі були стрілчастої форми. Але в 1960-х рр. їхня верхня частина закладена цеглою і сьогодні вони прямокутної форми, хоча над ними збереглися стрілчасті цегляні завершення. Автентичне стрілчасте вікно залишилося на закладеному цеглою фронтоні південно-західного фасаду.
Споруда в плані прямокутна, складається з двох різночасових об’ємів. Добудова до північно-східної її частини була здійснена під час перебування на острові Будинку відпочинку. У ній влаштували котельню для лазні. На той час північно-східний фасад мав два прямокутні вікна, але в 1979 р. у зв’язку з розміщенням у цій частині будівлі котельні Музею історії Корсунь-Шевченківської битви, одне з них замінене дверима, а інше – закладене.
Первісне внутрішнє планування невідоме. Нині розташування кімнат коридорне. До 1970-х рр. у будівлі знаходилася міська лазня.
Нині в будівлі розміщується Корсунь-Шевченківське відділення Управління поліції охорони в Черкаській області, у добудові – котельня Заповідника.

Більш детальніше про палацовий ансамбль можна прочитати в книзі Степенькіної П.Я. і Полякової Т.Ю. «Палацовий ансамбль на гранітних островах. Серія: Дивовижі Черкащини». – Черкаси: Видавець Ю.А., 2019.