У Міжнародний день музеїв, 18 травня, в історичному музеї гості познайомилися з тимчасовою виставкою «Прядіння — народне ремесло з віковою історією».
Екскурсію провела авторка виставки — Людмила Кочегура, головний зберігач фондів. Вона розповіла, що у фондовій скарбниці Заповідника зберігається понад 200 домотканих виробів: скатерки, рядна, доріжки, килимки тощо, а також сорочки й рушники, виготовлені з льону й конопель. Важливим етапом на шляху їх створення було виготовлення ниток — прядіння, що потребувало значних зусиль і складалося з кількох етапів, зокрема, рихлення, тіпання, чесання, вирівнювання, витягування, прядіння.
Колишній наш колега Іван Захаренко поділився спогадами про те, як у дитинстві допомагав мамі виготовляти нитки. Після механічного відбивання коноплі розстеляли на подвір’ї або на долівці в приміщенні й переминали босими ногами. Так здерев’янілі частинки конопель (костриця) подрібнювались (їх потім витрушували), а волокно ставало пухким і м’яким. Робота була не з легких, особливо для дітей, адже здерев’янілі частинки конопель кололи ноги.
У зібранні фондів маємо цікаву колекцію знарядь праці, що слугували для виготовлення ниток: прядки, гребні, гребінки, веретена, снівниці, мотовила, витушки, юрки для змотування ниток у клубки, щітки для вичісування мичок перед прядінням, а також зразки пряжі, ниток — понад 70 музейних предметів.
В українських селах до 1960-х років вміння прясти вважалося обов’язковим для кожної дівчини чи жінки. Виготовленням ниток займалися в осінньо-зимовий період, крім Різдва Христового. За день майстриня з підготовленого волокна пряла до 300 м ниток, а для виготовлення 1 м тканини потрібно було понад 1300 м пряжі.
Окрім прямого призначення, прядіння мало й сакральне значення, а сам процес супроводжувався піснями й обрядами.
